РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ ЗДОРОВ’Я, ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У НІМЕЦКОМОВНИХ КРАЇНАХ
DOI:
https://doi.org/10.33989/2226-4051.2022.25.256649Ключові слова:
дорослі, здоров’я, здоров’язбережувальна компетентність, медико-санітарна освіта, санітарна просвіта, навчання здоров’юАнотація
У статі висвітлено результати дослідження за проєктом VEGA č. 1/0293/21 «Навчання здоров’ю різних категорій дорослих». Дослідження зосереджується на розумінні поняття здоров’я, здоров’язбережувальної компетентності та медико-санітарної освіти й просвіти в німецькомовних країнах, зокрема Австрії та Німеччини. Мета статті полягає в аналізі змісту понять здоров’я та здоров’язбережувальної компетентності, а також у визначенні специфіки медичної й санітарної освіти та просвіти дорослих у німецькомовних країнах. Охарактеризовано зміст і складові медико-санітарної освіти, санітарної просвіти та навчання здоров’ю. Основними вихідними положеннями для розуміння зазначених категорій є: орієнтація дорослого на здоров’я на відміну від орієнтації на хворобу, орієнтація на суб’єктів з їхніми інтересами й потребами в їх соціальному та екологічному контексті на відміну від експертної орієнтації, багатофакторне розуміння здоров’я як властивості особистості, орієнтація на повсякденне життя та зміцнення дійових компетенцій дорослих, яка традиційно включає соціальне навчання, самовизначення щодо здоров’я та самодопомогу при хворобі. Доведено, що розуміння здоров’я, медико-санітарної компетентності та санітарної освіти диференційовано як за теоретичними засадами, так і з точки зору їхньої реалізації в конкретних умовах, зокрема самого медичного закладу. Встановлено, що провідні австрійські та німецькі експерти приділяють значну увагу визначенню взаємозв’язку між медичною грамотністю, здоров’язбережувальною компетентністю та поведінкою особи щодо збереження власного здоров’я. Акцентовано, що в німецькомовних країнах також приділено значну увагу неформальній медичній освіті та інформальному навчанню дорослих. Автор наголошує на необхідності розробки рекомендацій з організації медичної освіти і медико-санітарної просвіти дорослого населення.
Посилання
Blättner, B. (1997). Paradigmenwechsel: von der Gesundheitsaufklärung und -erziehung zur Gesundheitsbildung und -förderung. In R. Weitkunat, J. Haisch, M. Kessler (Hrsg.), Public Health und Gesundheitspsychologie. Konzepte, Methoden, Prävention, Versorgung, Politik. (s. 119-125). Bern: Huber.
Cassens, M. (2014). Einführungstexte Erziehungswissenschaft. Bd. 14: Einführung in die Gesundheitspädagogik. Opladen: Verlag Barbara Budrich.
Faltermaier, T. (1991). Subjektive Theorien von Gesundheit: Stand der Forschung und Bedeutung für die Praxis. In U. Flick (Hrsg), Alltagswissen über Gesundheit und Krankheit. (s. 45-58). Heidelberg.
Faltermaier, T. (1994). Subjektive Konzepte von Gesundheit in einer salutogenetischen Perspektive. In P. Kolip (Hrsg.), Lebenslust und Wohlbefinden. Beiträge zur geschlechtsspezifischen Jugendgesundheitsforschung. (s.103-120). Weinheim, München.
Franke, A. (2012). Modelle von Gesundheit und Krankheit. Bern: Verlag Huber.
Gangl, V. (2015). Gesundheit ist mehrdimensional: Grundlagen einer Gesundheitsbildung. In B. Kreilinger, E. Schalk, Ch. Kloyber (Hrsg.), Magazin
Erwachsenenbildung. Das Fachmedium für Forschung, Praxis und Diskurs. (s. 19-29). Norderstedt: Books on Demand GmbH.
Grassmann, H. (2003). Die vergessene Dimension – Gesundheitsbildung an Volkshochschulen. Kassel: Universität.
Herzlich, C. (1973). Health and illness : a social psychological analysis. London: Academic press.
Hoh, R., & Barz, H. (2011). Weiterbildung und Gesundheit. In R. Tippelt, A. Hippel (Hrsg.), Handbuch der Erwachsenenbildung. (s. 729-747). Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften.
Hurrelmann, K., & Richter, M. (2013). Gesundheits- und Medizinologie. Einführung in sozialwissenschaftliche Gesundheitsforschung. Weinheim, Basel: Juventa Verlag.
Kickbusch, I. (2006). Die Gesundheitsgesellschaft: Megatrends der Gesundheit und deren Konsequenzen für Politik und Gesellschaft. Gamburg: Verlag für Gesundheitsförderung.
Kickbusch, I., Maag, D., & Saan, H. (2005). Enabling healthy choices in modern health societies. Dostupné na http://old.ilonakickbusch.com/healthliteracy/Gastein_2005.pdf
Koch, A. (1991). Gesundheitslernen: Programme – Konzeptionen – TeilnehmerInnen. Essen.
Lenartz, N., Soellner, R., & Rudinger, G. (2014). Gesundheitskompetenz. Dostupné na http://www.die-bonn.de/zeitschrift/22014/gesundheitsbildung-01.p
Nutbeam, D. (2000). Health literacy as a public health goal: A challenge for contemporary health education and communication strategies into the 21st century. Health Promotion International, 15, 259-267.
PAS – Pädagogische Arbeitsstelle des DVV. (1993). Gesundheitsbildung an Volkshochschulen (Profilpapier), entwickelt vom Arbeitskreis der Volkshochschul-Landesverbände und der Pädagogischen Arbeitsstelle des DVV. Frankfurt am Main.
Pierret, J. (1988). What social groups think they can do about health. In R. Anderson, J. K. Davies, I. Kickbusch, et al (Eds.). Health behavior research and health pro- motion. (s. 45-52). Oxford: Oxford University Press.
Schulze, C. H., & Welters, L. (1991). Geschlechts – und altersspezifisches Gesundheitsverständnis. In U. Flick (Hrsg), Alltagswissen über Gesundheit und Krankheit. (s. 70-86). Heidelberg.
Siebert, H. (1996). Didaktisches Handeln in der Erwachsenenbildung: Didaktik aus konstruktivistischer Sicht. In Grundlagen der Weiterbildung. Neuwied.
Soellner, R., Huber, S., Lenartz, N., & Rudinger, G. (2009). Gesundheitskompetenz – ein vielschichtiger Begriff. Zeitschrift für Gesundheitspsychologie, 17(3), 105-113. https://doi.org/10.1026/0943-8149.17.3.105
Spycher, S. (2009). Geleitwort. In Schweizerisches Rotes Kreuz (Hg), Gesundheitskompetenz zwischen Anspruch und Wirklichkeit. (s. 7-9). Zürich.
World Health ORganisation. (2014). Basic Documents. (Forty-eight ed.). Retrieved from http://apps.who.int/gb/bd/PDF/bd48/basic-documents-48th-edition-en.pdf#page=7
