Естетика і етика педагогічної дії

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ПЕРСОНАЛЬНОГО БРЕНДУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

І. Бойчук, В. Дідух — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В експериментальній статті проаналізовано особливості побудови персонального бренду як одного з ключових чинників становлення та розвитку професійної ідентичності фахівця. Зазначено, що персональний бренд виступає своєрідним засобом репрезентації професійної сутності фахівця для зовнішнього середовища, зокрема для колег, роботодавців, партнерів, студентів або клієнтів. Проведений аналіз засвідчує, що фахівець, який має чітко сформований персональний бренд, здатен реалізовувати себе у ролі експерта або консультанта, орієнтованого на актуальні тенденції професійного середовища та спроможного здійснювати обґрунтовану оцінку власного й чужого професійного потенціалу, такий спеціаліст нерідко виконує функції ментора, лідера думок або амбасадора професійної спільноти, що свідчить про високий рівень його авторитетності та впливу. Особливу увагу приділено питанням взаємодії персонального бренду та професійної ідентичності. Підкреслюється, що вчитель мистецьких дисциплін поєднує у своїй професійній ролі дві взаємодоповнювальні моделі: «Я – Митець» та «Я – Педагог». Схарактеризовано взаємопов’язані компоненти персонального бренду (когнітивний, діяльнісний, комунікативний, творчий і репутаційний) і їх сутнісні характеристики, що дозволяє врахувати як внутрішні особистісні характеристики майбутнього фахівця мистецько-освітньої галузі, так і зовнішні прояви його професійної активності та публічної присутності. Проведено опитування з визначення рівня готовності майбутніх фахівців мистецької освітньої галузі до процесу створення та розвитку власного персонального бренду. Результати опитування підтвердили високу мотивацію та усвідомлення значущості персонального бренду, водночас фактичний рівень готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до його формування є недостатнім і потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.

ЗМІСТОВІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ПРАКТИКУМУ ЗІ ШКІЛЬНОГО РЕПЕРТУАРУ В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Н. Сулаєва, В. Яковлев — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено науково-методичний аналіз змісту та методів навчання освітнього компонента «Практикум зі шкільного репертуару» в рамках професійної підготовки майбутніх учителів музики. Актуальність дослідження визначається необхідністю розвитку комплексу виконавських, педагогічних і культурологічних компетентностей у студентів ЗВО, забезпечення їхньої готовності до організації сучасних уроків музики в ЗЗСО. Виділено роль шкільного вокального репертуару як важливого чинника інтеграції освітнього, виховного та культурного потенціалу музики.

Структура змісту курсу характеризується поєднанням фольклору, народних пісень та їх обробок, класичних і сучасних дитячих творів з урахуванням вікових, психофізіологічних та індивідуальних особливостей учнів. Обґрунтовано педагогічну цінність використання вокальних вправ, ритмічних ігрових пісень, народного та сучасного авторського репертуару як засобу формування професійних компетентностей майбутніх учителів музики. Особлива увага приділяється регіональному музичному матеріалу, який сприяє формуванню національно-патріотичних орієнтацій, культурної ідентичності та усвідомлення цінності місцевої музичної спадщини.

Методичні особливості викладання практикуму включають поетапну роботу з репертуаром, інтеграцію співочої, інструментально-виконавської, рухової та музично-ритмічної діяльності, варіативність педагогічних прийомів і адаптацію навчальних матеріалів до освітніх можливостей дітей різного віку.

Зроблено висновок, що розгляд змістовних і методичних особливостей навчальної дисципліни «Практикум зі шкільного репертуару» забезпечує всебічну, практично-орієнтовану підготовку майбутніх учителів музики. Перспективи подальших досліджень пов'язані з вивченням конвергенції практикуму з іншими компонентами освітньо-професійної програми «Середня освіта (Мистецтво. Музичне мистецтво)», що може сприяти формуванню інтегрованих музично-педагогічних компетентностей у майбутніх учителів.

СТИЛІЗАЦІЯ НАРОДНОГО ТАНЦЮ ЯК МОВА СЬОГОДЕННЯ: СОЦІАЛЬНІ ТА КУЛЬТУРНІ СЕНСИ

Л. Довганюк — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті розглянуто стилізацію народного танцю як специфічну мову сучасної культурної комунікації, що транслює соціальні та культурні сенси в умовах глобалізаційних трансформацій і пошуку нових форм національної культурної ідентичності. Закцентовано увагу на значенні невербальних форм культурної комунікації в сучасному суспільстві, де візуальні та тілесні практики дедалі частіше виступають засобами ідентифікації, соціальної консолідації та міжкультурного діалогу. Доведено, що стилізований народний танець постає не лише як результат мистецьких практик, а і як соціокультурний феномен, що відображає ціннісні орієнтації, колективну пам’ять і світогляд спільноти. На основі семіотичного підходу виявлено специфіку кодування соціокультурних сенсів у стилізованому народному танці: від рухової лексики як маркерів етнічної ідентичності до цілісних хореографічних «текстів», що продукують складні повідомлення про ідентичність, пам’ять і культурну самодостатність. Соціальні функції стилізованого народного танцю розглянуто в контексті формування колективної ідентичності, збереження культурної пам’яті та міжпоколінної трансляції цінностей. Також досліджується роль стилізованої хореографії як інструменту глобалізації, Обґрунтовано, що стилізація народного танцю функціонує як багаторівнева комунікативна система, здатна передавати складні соціокультурні повідомлення через тілесний рух, ритм і образність. Констатовано, що стилізований народний танець набуває особливого значення в контексті сучасних українських реалій, де він стає потужним засобом символічного утвердження національної ідентичності та культурного спротиву.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ УЧИТЕЛІВ І УЧНІВ ДО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОЛЬЩІ В УМОВАХ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ

Л. Лук’янова — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічної адаптації українських учителів у Польщі в умовах вимушеної міграції, розглянутої в контексті міжсистемної освітньої інтеграції учнів. Актуальність дослідження зумовлена трансформаціями освітнього простору, спричиненими війною, а також зростанням кількості українських учнів у європейських країнах. Емпіричну основу становлять дані анкетування та фокус-групових інтерв’ю, що відображають досвід професійного функціонування українських учителів у системі освіти країни перебування.

Отримані результати дають змогу реконструювати особливості включення педагогів у нове освітнє середовище, у якому співіснують різні освітні практики, норми та моделі комунікації. Професійна діяльність учителів набуває комплексного характеру, поєднуючи освітню, посередницьку та підтримувальну функції. У цьому вимірі вчитель виступає ланкою між українською та польською освітніми системами, забезпечуючи узгодженість освітнього процесу та підтримку учнів.

Адаптацію українських учителів та учнів представлено як багатовимірний процес, що інтегрує професійні, соціальні та психологічні аспекти. Особливого значення надано збереженню освітньої та культурної ідентичності учнів поряд із їх включенням у нове освітнє середовище. У дослідженні визначено чинники, що ускладнюють ці процеси, зокрема мовні бар’єри, інституційні відмінності, особливості організації навчання та умови професійної реалізації педагогів, а також акцентовано важливість підтримувального освітнього середовища, яке сприяє стабільності професійної діяльності та ефективній взаємодії з учнями.

Наголошено на важливості системної підтримки українських учителів як ключового ресурсу забезпечення стабільності та якості освітнього процесу в умовах тривалої міграції, а також чинника координації взаємодії між освітніми системами.

ЕТИЧНІ ВИМІРИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Л. Хоружа — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано проблему професійно-педагогічної етики, що розглядається у вимірі посередництва між загальними моральними вимогами до вчителя і тактикою його професійної позиції щодо здійснення освітньої діяльності. Розглянуто сучасний соціальний контекст, в якому педагог здійснює свою професійну діяльність, наголошено на певних труднощах та суперечностях. Вивчено науковий дискурс вітчизняних і зарубіжних учених щодо проблеми педагогічної етики в різних її аспектах. Відзначено високий інтерес наукової спільноти до цього питання. Етика розглядається системоутворювальною складовою освітньої діяльності педагога, що інтегрується у різні її компоненти: конструктивний, організаційний, комунікативний та гностичний. Основний прояв етики визначається гуманістичною стратегією педагогічної дії. Зважаючи на поліфункціональність педагогічної етики, визначено її виміри, як способи осмислення та застосування на практиці моральних цінностей, етичних норм та правил при вирішенні педагогом професійних завдань.

Визначено: гуманістичний, професійний, соціальний, комунікативний та технологічний етичні виміри, що виступають орієнтирами професійної поведінки педагога, регламентують моральні вимоги, стимулюють побудову освітньої діяльності на засадах етики. При цьому гуманістичний вимір етики має мета-характер і задає їй спрямованість, впливає на змістове наповнення щодо реалізації усіх компонентів освітньої діяльності педагога. Закцентовано увагу на тому, що важливою для педагога є наукова доброчесність як дотримання принципів об’єктивності, уникнення плагіату, коректне використання джерел та навчального матеріалу; відповідальність за результати своєї діяльності як здатність усвідомлення впливу педагогічних рішень на розвиток особистості та суспільства; здійснення педагогічної рефлексії, аналіз труднощів, професійних помилок.

МАЙБУТНЄ ОСВІТИ – ЕЛЕМЕНТИ ДІАГНОСТИКИ

Б. Мидловська, С. Квятковський — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті на основі сучасних досліджень, нормативних документів ЮНЕСКО аналізується проблема етичної парадигми використання віртуальної реальності і штучного інтелекту в процесі навчання як тренд сучасної і майбутньої освіти. Закцентовано увагу на тому, що одним із ключових механізмів навчання, пов'язаних з використанням віртуальної реальності, є занурення, яке розуміється як суб'єктивне відчуття «занурення» у віртуальне середовище. У педагогічному контексті дедалі більше підкреслюється потенціал віртуальної реальності (VR) у розвитку соціальних та емоційних компетенцій особистості. Моделювання міжособистісних, конфліктних та професійних ситуацій через посередництво віртуальної реальності дозволяє розвивати емпатію, комунікацію та здатність приймати рішення у контрольованих, але реалістичних умовах. Доведено, що впровадження віртуальної реальності в освіту не скасовує роль вчителя, а навпаки призводить до її трансформації: вчитель перестає бути виключно джерелом знань і стає розробником освітнього досвіду, посередником освітнього процесу та провідником у рефлексії над набутим досвідом. Обґрунтовано, що віртуальна реальність не повинна замінювати прямі соціальні стосунки, а доповнювати їх, пропонуючи досвід, який неможливо реалізувати в реальному світі. З’ясовано, що паралельно з розвитком імерсивних технологій спостерігається динамічне зростання інтересу до штучного інтелекту в освіті, його застосування зосереджено на аналізі освітніх даних, персоналізації освітнього процесу та підтримці вчителів у моніторингу прогресу учнів. Констатовано, що віртуальна реальність та штучний інтелект не замінюють педагогічні відносини, але можуть поглибити їх за умови рефлексивного та етичного використання. Зосереджено увагу на потенціалі професійного середовища у контексті співпраця між школами, університетами, бізнес-інституціями, формальної, неформальної та інформальної освіти у процесі розвитку соціально-емоційних навичок фахівців.

АНДРАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА В ОСВІТІ ДОРОСЛИХ

Ю. Матулчік, О. Волярська — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті здійснено теоретичний аналіз андрагогічної діагностики як невід’ємної складової освіти дорослих. Обґрунтовано її сутність як комплексного процесу виявлення, оцінювання та інтерпретації рівня освітнього розвитку учасників навчання на різних етапах освітнього циклу. Визначено, що діагностика реалізується на початковому, проміжному та завершальному етапах навчання, виконуючи функції ідентифікації освітніх потреб, регуляції навчального процесу та підсумкового оцінювання результатів. Охарактеризовано особливості вхідної діагностики, що спрямовані на визначення мотивації, попереднього досвіду та рівня підготовленості учасників, та забезпечують можливість адаптації змісту й методів навчання. Розкрито значення поточної діагностики як інструменту зворотного зв’язку, що дозволяє коригувати освітній процес, підвищувати його ефективність і підтримувати навчальну мотивацію дорослих. Висвітлено роль підсумкової діагностики, що забезпечує оцінювання досягнення освітніх цілей, а також визначення практичної значущості здобутих знань і навичок для професійної діяльності та особистісного розвитку дорослих. Проаналізовано різні види діагностики, зокрема мікродіагностику, поточну (базову) та заключну діагностику, що відрізняються рівнем узагальнення, тривалістю спостереження та ступенем об’єктивності. Показано, що ефективність діагностичної діяльності зумовлена використанням різноманітних методів, серед яких спостереження, інтерв’ю, тестування, усне та письмове опитування. Наголошено, що андрагогічна діагностика має прогностичний характер і слугує підґрунтям для прийняття обґрунтованих педагогічних рішень. Узагальнено, що системне застосування діагностики в освіті дорослих сприяє підвищенню якості дидактичного процесу, його індивідуалізації та ефективному поєднанню з потребами професійної діяльності. Дослідження реалізовано за підтримки Фонду порятунку вчених Інституту міжнародної освіти (IIE-SRF).

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

О. Демидович, А. Карапетян, Н. Максимчук — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті проаналізовано концептуальні основи освіти для сталого розвитку як нової парадигми підготовки фахівців нового покоління до ефективної життєдіяльності в умовах невизначеності, соціальної відповідальності, екологічної свідомості та здатності до міжкультурної комунікації. Представлено теоретичні характеристики базових компетентностей, на які доцільно зважати під час розробки навчальних програм, а потім розвивати у студентів у процесі вивчення англійської мови у вищій школі (критичне, системне мислення, емпатія, міжкультурна обізнаність, лідерство, здатність до командної роботи, ведення переговорів, вирішення конфліктів тощо). Представлено досвід імплементації концепції освіти для сталого розвитку на прикладі проєктного навчання у процесі вивчення англійської мови першокурсниками різних факультетів і спеціальностей Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Проєкт «Post-War Rebuilding of Ukraine» передбачав моделювання сценарію, де кожен учасник є членом міжнародної команди, що працює над відбудовою України після війни; студенти мали розробити і представити проєкт відбудови та реновації житлового району міста, всього селища чи села, які були частково чи повністю зруйновані. Така колабораційна робота сприяла розвитку навичок командної взаємодії, емпатії, толерантності, активного слухання, аналітичної і дослідницької роботи, креативного і системного мислення, а також метакогніції. Реалістичність, актуальність і глобальність проблеми сприяли високій залученості студентів до роботи. У статті доведено, що впровадження концепції освіти для сталого розвитку у зміст навчальних дисциплін варто розглядати як стратегічний напрям реформування закладів вищої освіти, що готують фахівців до навчання упродовж життя, формують у них здатність адаптуватися до умов невизначеності, брати активну участі у розбудові України з турботою про наступні покоління.

СТВОРЕННЯ НАУКОВОГО ТЕКСТУ ТА СПОСОБИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ: ВИМОГИ ТА ВИКЛИКИ

Т. Яницька-Панек — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті схарактеризовано цілі і форми наукового письма в сучасних дослідницьких студіях. Окреслено утилітарну функцію наукового академічного стилю; узагальнено положення вчених щодо класифікації наукових текстів з урахуванням основних критерії. Визначено потенціалу креативності у формуванні наукового авторського ідіостилю. Аргументовано, що наукове академічне письмо є результатом досліджень, дослідницької діяльності особистості, творчих мисленнєвих дії та їх письмового вираження. Наукове письмо є результатом теоретичного пізнання, критичного опрацювання літератури з теми дослідження та дослідницької діяльності як завершального етапу цих форм пізнання; є проявом творчості автора, метою якої є поширення результатів пізнання серед читачів або академічної спільноти. На основі студіювання праць польських дослідників розкривається сутність понять «наукове пізнання», «термінологія науки» тощо. Ознаками наукового пізнання визначено: відповідність досліджень науковим методам; використання чіткої термінології; обґрунтованість тверджень; внутрішня несуперечливість теорій; критичність мислення; готовність до перегляду знань; творчий характер результатів; публічність результатів дослідження; відповідь на ключові питання: що зроблено, чому, як і які висновки; зрозумілість і доступність викладу. Проаналізовано основні цілі наукового текстотворення: фіксація результатів дослідження у письмовій формі; передача результатів іншим дослідникам для оцінки та подальших досліджень;популяризація знань серед ширшої аудиторії; розвиток наукових теорій. Розроблено рекомендації щодо дотримання лінгвістичної коректності наукового тексті (функціональність, чіткість висловлювань, однозначність термінів, обєктивність, правдивість, лаконічність, фактологічна точність тощо).

ЛАТИНСЬКІ ПАРЕМІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

М. Петришин, Г. Загайська — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті схарактеризовано особливості використання паремійної спадщини римлян для формування лінгвокультурної компетентності здобувачів вищої освіти під час вивчення латинської мови. Проаналізовано ефективність використання латинських прислів’їв і приказок як дидактичного матеріалу, дослідження впливу паремійної спадщини на формування лінгвокультурної компетентності студентів. Сформульовано авторську дефініцію поняття «лінгвокультурна компетентність» як професійну якість, що включає знання і розуміння ціннісних орієнтирів і традицій як рідної, так й іншомовної лінгвокультури, вміння інтерпретувати й правильно вживати мовні одиниці з урахуванням комунікативної ситуації та національно-культурних особливостей. Аргументовано, що лінгвокультурний вектор у вивченні латинської мови – це змістовий контент, що сприяє осмисленню античної паремійної спадщини, що дозволяє поєднати вивчення граматики і лексики зі знаннями про історію, повсякденне життя, побут, традиції, поведінку, цінності, пріоритети та світогляд давніх римлян, інтегрувати опанування однієї з класичних мов з культурологічними, філософськими, історичними знаннями, розглядати сучасну європейську культуру крізь призму античності, розуміти мову в культурному контексті. Наведено приклади різнопланових завдань використання латинських афоризмів як дидактичного матеріалу при вивченні граматики і лексики (порівняльний аналіз паремій у різних мовах, укладання тематичних збірок, творчі та інтертекстуальні завдання) з метою формування лінгвокультурної компетентності під час авдиторної і самостійної роботи студентів.

НАВЧАННЯ СПОНТАННОГО СПІЛКУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ SOFT SKILLS

Ю. Стиркіна — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті доведено, що методики розвитку м’яких навичок та методики навчання спонтанного спілкування іноземною мовою не лише мають багато спільного, але й тісно пов’язані між собою, активно взаємодіють і пожвавлюють взаєморозвиток. Авторка обґрунтовує тезу, що навчання мови повністю пов’язане з розвинутими комунікативними навичками, оскільки це не лише дисципліна, а водночас і засіб спілкування. Просувається думка, що інтерактивні методи навчання спонтанного спілкування рідною та іноземною мовами визнаються сучасними дослідниками дієвим засобом розвитку м’яких навичок. Це такі методи, як «Снігова куля», «Мозковий штурм», «Килимок ідей», «Оксфордські дебати», проблемне навчання, метод Каллана, метод ненасильницького спілкування, «Чотири кути», «Ажурна пилка» та інші базові сучасні технології. Авторка стверджує, що основні м’які навички розвиваються у процесі навчання спонтанного мовлення. Наприклад, критичне мислення розкривається в умінні самостійного розв'язання проблемної задачі в найбільш раціональний спосіб; креативність – під час спонтанного спілкування; кооперація, або робота в команді, теж абсолютно необхідна для спонтанного спілкування, яке вимагає правильно почути, зрозуміти співбесідника та адекватно відреагувати на його запитання, а взаємодія в команді на заняттях іноземною мовою дає змогу сформувати навички спільної роботи та вміння виконувати визначені командою завдання. У статті зазначено, що технології навчання мови та розвитку гнучких навичок також виконують адаптаційну функцію, оскільки невимушене спонтанне спілкування іноземною мовою в сучасному освітньому контексті не лише вдосконалює мовні навички, а й надає емоційної підтримки.

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА ЧЕРЕЗ ОРГАНІЗАЦІЮ СТИМУЛЮВАЛЬНО-КРЕАТИВНОГО СІМЕЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

О. Вільхова, А. Пасічніченко, Н. Ковалевська — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано сімейне середовище як динамічну систему взаємодій, що безпосередньо формує творчу активність дошкільника через стиль спілкування, характер спільної діяльності та емоційно-ціннісну атмосферу в родині. Встановлено, що саме в родині дитина отримує перший досвід емоційної підтримки, свободи самовираження, спільної діяльності та творчого експериментування, що визначає характер її подальшого особистісного розвитку. Уточнено, що сімейне середовище слід розглядати як важливий чинник формування мистецько-творчої компетентності дошкільника.

Доведено, що рівень творчої активності дошкільника значною мірою залежить від емоційно-психологічного клімату в родині, стилю батьківського спілкування, частоти та якості спільної творчої діяльності, а також наявності предметно-розвивального простору для творчості. На цій основі обґрунтовано модель формування творчої активності дошкільника через організацію стимулювально-креативного сімейного середовища, яка включає мета-концептуальний, змістово-практичний та оцінно-рефлексивний блоки. Визначено, що стимулювально-креативне сімейне середовище охоплює три взаємопов’язані компоненти: емоційно-психологічний, діяльнісно-комунікативний та предметно-розвивальний.

Запропоновано методичний інструментарій (педагогічна діагностика сімейного середовища, чек-лист самооцінювання для батьків і система щоденних творчих «мікропрактик»), який дає змогу налагодити цілеспрямовану взаємодію між закладом дошкільної освіти та родиною. Такий підхід забезпечує науково обґрунтоване планування роботи з батьками та створення умов для системного розвитку творчого потенціалу дитини в повсякденному сімейному житті.

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ЗАСАДАХ КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ

Н. Грона, О. Семеног — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та аналіз особливостей формування і розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів-філологів у процесі вивчення української мови на засадах когнітивно-комунікативного підходу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підготовки фахівців, здатних до емоційної саморегуляції та конструктивної взаємодії в умовах сучасних суспільних викликів та пролонгованого стресу, спричиненого війною в Україні.

Розглянуто феномен емоційного інтелекту як складного когнітивно-емоційного утворення, що визначає здатність особистості ідентифікувати, осмислювати та регулювати власні емоції та емоційні стани інших людей. Репрезентовано результати емпіричного дослідження, проведеного у січні 2026 року серед здобувачів Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка за методикою Н. Холла та інструментарієм ESCI. Зафіксовано високі показники за шкалами «Емпатія» та «Емоційна обізнаність», проте встановлено недостатній рівень сформованості навичок управління власними емоціями. Обґрунтовано потенціал української мови як дієвого ресурсу гармонізації психоемоційного стану студентів через опрацювання культурних кодів та національних смислів.

Особливу увагу приділено когнітивній методиці навчання, що реалізується через систему аналітико-дослідницьких вправ. До основних методичних прийомів віднесено декодування емоційних смислів, роботу з мовними концептами («радість», «тривога», «стійкість»), моделювання комунікативних ситуацій та аналіз експресивного синтаксису.

Доведено, що запропонований підхід сприяє розвитку рефлексії, емоційної свідомості, навичок саморегуляції та психологічної стійкості майбутніх учителів-філологів. Підкреслено, що системне впровадження когнітивно-комунікативних стратегій забезпечує розвиток емоційного інтелекту та формування комунікативно компетентної мовної особистості майбутнього педагога.

РОЛЬ ЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНОМУ РОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Ю. Кулімова — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність формування етичної компетентності як важливого складника мовленнєво-комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Зосереджено увагу на ролі мовленнєво-комунікативного етикету в системі професійно-педагогічної підготовки та його значенні для особистісного й фахового становлення здобувачів педагогічної освіти. Доведено, що етична компетентність є необхідною умовою ефективної педагогічної комунікації, гуманістичної взаємодії та створення сприятливого освітнього середовища в початковій школі.

Авторкою схарактеризовано структурні компоненти етичної компетентності майбутніх учителів початкової школи, що охоплюють аксіологічний, когнітивний і діяльнісний компоненти. Аксіологічний компонент визначається засвоєнням морально-етичних норм і цінностей педагогічної професії, розвитком особистісної мотивації до етичної поведінки та відповідального ставлення до професійної діяльності. Когнітивний компонент передбачає оволодіння системою науково-теоретичних знань про сутність фахової діяльності вчителя, особливості педагогічного спілкування та роль етичних засад у професійно-педагогічній взаємодії. Діяльнісний компонент характеризується здатністю застосовувати етичні знання в реальних педагогічних ситуаціях, дотримуватися норм мовленнєвого етикету, виявляти професійні та гуманістичні якості у взаємодії з учнями, батьками і колегами. У статті наголошено, що цілеспрямоване формування етичної компетентності сприяє розвитку професійної ідентичності майбутніх учителів початкової школи, підвищує рівень їхньої мовленнєво-комунікативної культури та забезпечує гуманістичну спрямованість педагогічної діяльності в умовах сучасної освіти.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ У ЛЬВОВІ (1991-2023 рр.)

О. Железник — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено процес розвитку музейної педагогіки у Львові впродовж 1991 – 2023 рр. з урахуванням суспільно-політичних, культурних та освітніх трансформацій в Україні. Проаналізовано науковий дискурс вітчизняних і зарубіжних учених щодо становлення музейної педагогіки як міждисциплінарної галузі, що поєднує освітні, культурні та соціальні практики. Визначено основні чинники, що вплинули на її розвиток у регіональному контексті, зокрема традиції музейної справи Львівщини, діяльність освітніх і наукових інституцій, а також вплив освітніх реформ і сучасних соціокультурних викликів.

Обґрунтовано авторську періодизацію розвитку музейної педагогіки у Львові, що охоплює три етапи: пострадянської трансформації та національно-культурної переорієнтації (1991–2004 рр.), утвердження національної стійкості й культурних практик (2005–2014 рр.) та інноваційно-інтерактивного розвитку (2015–2023 рр.). Схарактеризовано особливості кожного етапу, зокрема зміну форм і методів музейно-педагогічної діяльності, посилення взаємодії музеїв і закладів освіти, впровадження інтерактивних та інноваційних підходів до навчання. Окреслено персонологічний контекст становлення і розвитку музейної педагогіки на Львівщині. Доведено, що музейна педагогіка у Львові функціонує як цілісна система, орієнтована на формування національної ідентичності, громадянської свідомості та культурної компетентності особистості. Підкреслено її значення в умовах воєнного стану як ресурсу збереження культурної спадщини, розвитку національної стійкості. Наголошено на зростанні ролі музейної педагогіки у формуванні національної ідентичності, громадянської свідомості та культурної компетентності особистості, особливо в умовах воєнних викликів. Окреслено перспективи подальшого розвитку музейної педагогіки як важливого ресурсу модернізації освіти та культурно-освітнього простору України.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ І МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА ЗАНЯТТЯХ ОРКЕСТРОВОГО КОЛЕКТИВУ

Г. Савченко, А. Кульбаба — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

В оглядовій статті обґрунтовано педагогічні умови та модель формування комунікативних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва на заняттях оркестрового колективу. Визначено, що оркестрове музикування є ефективним засобом розвитку комунікативних умінь, оскільки забезпечує умови для міжособистісної взаємодії, колективної творчості, емоційного співпереживання та художньо-комунікативної діяльності, для творчої взаємодії та професійної самореалізації.

У дослідженні окреслено методологічні підходи до формування комунікативних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва, зокрема особистісно-орієнтований, компетентнісно-регулятивний і творчо-виконавський. Обґрунтовано принципи синергетичної взаємодії, культуровідповідності та діалогічності як основу організації освітнього процесу в оркестровому колективі. Визначено педагогічні умови формування досліджуваної якості: формування цінностей на основі народних музичних традицій, стимулювання рефлексії у майбутніх учителів музичного мистецтва та спонукання до позитивної мотивації в художньо-комунікативній діяльності.

Розроблена модель формування комунікативних умінь охоплює мету, підходи, принципи, компоненти, педагогічні умови, етапи, форми і методи навчання. Виокремлено інформативно-спрямований, операційно-діяльнісний і творчо-результативний етапи реалізації моделі. Визначено доцільні методи роботи, серед яких бесіди, дискусії, тренінги, аналіз творів мистецтва, творчі проєкти, моделювання художньо-комунікативних ситуацій та рефлексивний аналіз художньої взаємодії. Доведено, що запропонована модель сприяє розвитку музично-педагогічної культури, професійної мобільності та ефективної комунікації майбутніх учителів музичного мистецтва.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Ю. Багно, О. Хмельницька — пт, 05 чер 2026 00:00:00 +0300

У статті запропоновано ефективні методи формування педагогічної техніки в майбутніх учителів у контексті інклюзивної освіти. Автори наголошують, що сучасний педагог має володіти не лише ґрунтовними фаховими знаннями, а й високим рівнем педагогічної техніки – системою професійних умінь і навичок, що забезпечують ефективну взаємодію здобувачів освіти, якісну організацію освітнього процесу, створення психологічно комфортної атмосфери та реалізацію індивідуального підходу в умовах інклюзивної освіти. У цьому процесі особливої ваги набувають особистісні якості вчителя, його здатність до вербальної і невербальної комунікації та індивідуальний стиль викладання. Уточнено зміст і структуру педагогічної техніки, яку складають техніка мовлення, техніка зовнішнього вигляду, техніка педагогічного спілкування та психотехніка.

Доведено, що ефективними методами та технологіями формування педагогічної техніки майбутнього вчителя є: тренувальні вправи, спрямовані на формування здатності майбутніх фахівців до психофізіологічного вираження педагогічної техніки; методи квазіпрофесійного навчання, що моделюють професійну діяльність, забезпечують підвищення рівня педагогічної техніки та професійних якостей загалом; методи інтерактивного навчання, котрі вдосконалюють педагогічну техніку в спеціально створених умовах; цифрові технології, які розширюють можливості для персоналізації навчання та побудови індивідуальної освітньої траєкторії.

Автори доходять висновку, що сформованість педагогічної техніки майбутнього вчителя є важливою умовою успішної реалізації мети і завдань інклюзивної освіти та вимог Нової української школи загалом.