ЯК НАВЧАЄТЬСЯ СТУДЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ?
DOI:
https://doi.org/10.33989/2226-4051.2021.23.238275Ключові слова:
навчання, знання, дослідження, бакалавратАнотація
Ми живемо в динамічно мінливі часи, коли людина має навчатися впродовж життя, постійно вдосконалюватися і пристосовуватися до нових умов. Вміння вчитися є одним із чотирьох основ освіти. В експериментальній статті представлені вибрані уривки з емпіричних досліджень, спрямованих на діагностику знань студентів про методи навчання, а також на визначення того, які методи запам’ятовування матеріалу найчастіше ними використовуються. Діагностика здійснювалася методом анкетування. Анкета містила 39 питань закритого та відкритого типу. В опитуванні взяли участь 130 студентів педагогічних спеціальностей Лодзького університету (48 денної та 82 заочної форми навчання). Експеримент засвідчив, що студенти назвали (в середньому) два фактори (позитивні та негативні), що впливають на процес навчання, лише 24 із 130 зазначили три фактори. Опитувані не знають методів навчання, зокрема ефективного запам’ятовування: 80% усіх здобувачів застосовують багаторазове повторення, а інші методи (опертя на попередні знання, створення графіків, схем, таблиць, малюнків, посилань, ланцюгів асоціацій, кумедних історій, рим, застосування різних кольорів, розумових карт (mental maps), мнемотехнічних прийомів тощо) використовуються менше. Більшість студентів (117 із 130) визнають, що ніколи не шукали знань про навчальний процес. На опитуваних впливає зовнішня (необхідність підготовки до іспитів, заліків, практичних занять), а не внутрішня мотивація (прагнення до самовдосконалення, професійної самореалізації). У багатьох питаннях студенти денної форми навчання більш обізнані, ніж студенти-заочники. Крім того, студенти денної форми навчання мають трохи більше шансів вчитися добровільно (незалежно від академічних занять), не тільки перед іспитом чи заліком. Як на денній, так і на заочній формах навчання студенти зосереджують свою увагу на здобутті кваліфікації, а не на знаннях.
Отже, знання студентів про навчальний процес незначні – вони знають лише основні фактори, що впливають на навчальний процес, і декілька загальновідомих методів засвоєння знань. У майбутньому це може негативно позначитися на ефективності їхньої професійно-педагогічної діяльності. В перспективі варто виявити причини одержаних результатів, як-от: відсутність інтересу до предмету, нерозуміння навчальної програми, байдужість тощо. Автор переконана, що треба змінити підхід до навчання і розвивати потребу в самовдосконаленні.
Посилання
Angelöw, B. (1998). Jak się uczyć skutecznie, szybko i przyjemnie. Warszawa: Wydawnictwo Moderski.
Bauman T. (Ed.). (2005). Uczenie się jako przedsięwzięcie na całe życie. Kraków: Oficyna Wydawnicza Impuls.
Białek, E. (1999). Jak się uczyć? Jak uczyć innych? Jak być twórczym? Jak przekraczać siebie? Czyli odkrywanie radości w uczeniu siebie i innych. Poradnik – instrukcja obsługi samego siebie, czyli jak, czego i do czego używać. Warszawa: Stowarzyszenie „Edukacja dla przyszłości”.
Brophy, J. (2004). Motywowanie uczniów do nauki. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Buzan, T. (2006). Genialna pamięć. 6 systemów zapamiętywania informacji, nazwisk, dat, faktów. Łódź: Wydawnictwo JK.
Buzan, T. (2014). Pamięć na zawołanie. Łódź: Wydawnictwo AHA.
Delors, J. (Ed.). (1998). Edukacja – jest w niej ukryty skarb: raport UNESCO Międzynarodowej Komisji do Spraw Edukacji dla XXI wieku. Warszawa: Stowarzyszenie Oświatowców Polskich.
Frith, C. (2011). Od mózgu do umysłu. Jak powstaje nasz wewnętrzny świat. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego.
Gołębniak, B. D. (Ed.). (2002). Uczenie metodą projektów. Warszawa: Wydawnictwo Szkolne i Pedagogiczne.
Illeris, K. (2006). Trzy wymiary uczenia się.Wrocław: Wydawnictwo Naukowe Dolnośląskiej Szkoły Wyższej Edukacji TWP.
Kąkolewicz, M. (2011). Uczenie się jako konstruowanie wiedzy. Poznań: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza.
Klus-Stańska, D. (2010). Dydaktyka wobec chaosu pojęć i zdarzeń. Warszawa: Wydawnictwo Akademickie Żak.
Ledzińska, M., & Czerniawska, E. (2011) Psychologia nauczania – ujęcie poznawcze. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Levine, M. (2006). Umysł – krok po kroku. Warszawa: Wydawnictwo Albatros.
Łukasiewicz, M. (2011). Jak uczyć się dwa–trzy razy szybciej i umiejętnie sprzedawać swoją wiedzę. Chorzów: Wydawnictwo Videograf.
Maslow, A. H. (1990). Motywacja i osobowość. Warszawa: PAX.
Matuszewski, M., & Holewa, A. (2012). Licencja na zaliczanie. Dowiedz się jak zdać każdy egzamin. Gliwice: Wydawnictwo Helion.
Mietzel, G. (2002) Psychologia kształcenia – praktyczny podręcznik dla pedagogów i nauczycieli. Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne.
Molenda-Bieniecka, J. (2010–2011). Czytanie innym. Uczyć lepiej – Czasopismo Ośrodka Doskonalenia Nauczycieli w Poznaniu, 3.
Nęcka, E., & Sowa, J. (2005). Człowiek – umysł – maszyna. Rozmowy o twórczości i inteligencji. Kraków: Wydawnictwo Znak.
Nęcka, E., Orzechowski, J., & Szymura, B. (2006). Psychologia poznawcza. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Okoń, W. (2001). Nowy słownik pedagogiczny. Warszawa: Wydawnictwo Akademickie Żak.
Popper, K. R. (2002). Wiedza obiektywna. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Stefanowicz, B.(2011). Wiedza – wybrane zagadnienia. Warszawa: Oficyna Wydawnicza.
Tokarski, S. (2001). Technologia pracy umysłowej – wybrane zagadnienia. Warszawa: Wydawnictwo Wyższej Szkoły Zarządzania i Przedsiębiorczości im. Bogdana Jańskiego w Warszawie.
Ventulani, J. (2015). Poprawienie umysłu. Charaktery – Magazyn Psychologiczny, 6(209), 60-62.
Wawer, R., & Wawer, M. (2013). Trwałość wiedzy w procesie kształcenia. Warszawa: Wydawnictwo Difin.
Włodarski, Z. (1996). Psychologia uczenia się. T. 1. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Zyzik, R. (2014). Geografia myślenia. Charaktery – Magazyn Psychologiczny, 7(210), 80-83.
